Ой, мамо рідненька,
не забуду до віку,
як ви з татом, пісню співали,
останню в її житті.
Він знав, що нічим тобі допомогти вже не в силах,
взяв гармонію та й заграв, як той лебідь сивий.
Ти на плече йому поклала безсилу голівку,
а мені хотілося завити на всю нашу домівку.
Він співав, ти шепотіла радо,
а потім згадав, як ви зустрічались,
та й удосвіта цілуючи прощались;
як він хрестив те місце де ви сиділи,
щоб щастя вашого не зурочили.
Більше шестидесяти років ви разом прожили,
як тих голубів пара,
розганяли разом чорнії хмари.
На жаль, на дітях, тобто на мені,
любов та щастя відпочивають,
радості дозовано дають, серце крають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626553
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.12.2015
автор: Svitlana_Belyakova