Друже, стривай...
Ми багато чого ще в своєму житті не повинні.
Та у нас із тобою на пару попереду –
ціла неповинновічність.
Не вгризатись в щити б нам,
немов скандинавські берсерки-перевертні, люто -
спромогтися б натомість
на справжню доброреволюцію.
У краю благона́мірних війн
і тричі проплачених транспарантів
найубивчіше гасло для них
і найбільш небезпечний, загрозливий прапор -
це твоя непідробна усмішка.
Невинна дитяча усмішка! –
це твоя стратегічна зброя,
твоя головна магістраль непокори!
І коли ти лежиш,
захмелілий від пляшки «пале́ного» декадансу,
пригадай, на якій із невидимих війн
ти згубив головну свою зброю?
На якому моменті
сліпі променади нічними міськими дахами
осмілівши украй,
в темну прірву алей вже не раз підбивали зістрибнути?
Забуваючи вічне,
ти стільки прекрасного радо знаходив у смуткові.
Справді, скільки підступного градусу
в собі таїть насолода зневірою?
Не холодна нагострена шабля,
а тепле добро обеззброює ворога.
Та й чи ворог він, а чи заблуканий брат,
що забув, як і ти,
про усмішку?
Друже, стривай...
Надто впевнено знаємо ми,
чого дійсно в житті не повинні.
Що важить воно проти того,
про що ми таки
зобов’язані
знов
пригадати?
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626421
Рубрика: Верлібр
дата надходження 05.12.2015
автор: Олександр Обрій