осінній вальс

В  міському  сквері  ні  душі.
Забутий  Богом  і  людьми,
Розлігся  на  окраїні  містечка-
Його  і  сквером  не  назви.
Старі  дерева  похилились
Від  важкості  думок,  а,  може,  віку,
Вони,  неначе,  засмутились,  
А,  може,  просто,  від  лихого  вітру.
Фонтан,  понівечений  і  розбитий,
Давно  забув  про  ті  чарівні  дні,
Коли  любого  міг  він  полонити
Води  дзюрчанням.  Як  у  сні,
Воно  народжувало  пісню,
Але,  для  кожного  то  було  різне.
Комусь  -сумна,  комусь-  барвиста  й  ніжна,
Комусь  -бурхлива,  пристрасна,    стрімка,
Для  когось-  дуже  ностальгічна
І,  навпаки,  -  нечувана,  зовсім  нова.
Немає  значення.  Минуло.
Мертва  тиша,  мов  павутиння  охопила  все.
І  тільки  ехо  :  "було,  було  ..."
Що  було?  -Тиша.  Хіба  важливо  це?
Мені  захтілось  розірвати  павутиння,
Що  панувало  тут.  А,  може,  у  душі?
Якесь  безглузде  непорозуміння.
Навіщо  я  прийшла  сюди?
Хм,  -  усміхаюсь  я  до  себе:
"Ти  ж  хтіла  спокою,  самотності  -  то  йди".
Я  йду.  Навколо  тиша,  зверху  небо,
Під  ноги  листя  падає.  У  сквері  ні  душі.

Я  падаю  в  обійми  тиші,
Неначе  з  скелі  в  прірву  я  лечу
І  все  втрачає  зміст,  все  лишнє,  
Стрімкий  політ  у  безвість  ...  і  я  бачу-
Душа-  оголена,  без  маски,
Вразлива,  сильна  і  слабка
Благає  в  мене  дозволу  і  ласки
Сховати  біль,  який  тримає  у  руках.
Мій  біль.
Ні,  я  не  дам  сховати!
Хай  б'ється,  рветься,    плаче  і  кричить,  
Хай  спопеляє  душу.  Думаю,  що  хватить
Вогню  і  сили  спопелить  ...

І,  раптом,  на  щоці  краплини.
Що?  Плачу?  Жаль  стало  себе?
Чого,  як  та  мала  дитина?
Що,  думала  так  швидко  перейде?

Та  ось  я  розумію,  це  не  сльози.
Якось,  зненацька,  різко  і  красиво,  
Дощ  впав  на  здичавілі  рози,  
І  тишу  розірвала  злива.

Я  чую:  раз,  два,  три  ...
мелодія  знайома.
Я  прислухаюсь:  раз,  два,  три  ...
Так,    так,  знайома.
Я  впевнена,    що  я  вже  чула
Цю  музику.  Коли  ж  це  було?

Авжеж,    це  дощ  в  моїй  уяві
Награв  старенький,  добрий  вальс
і  цю  мелодію  він  грає
Лише  для  мене,  лише  раз.
І  я,  усміхнена,    щаслива,
виходжу  танцювати  під  дощем.
Під  цю  мелодію  чарівну
Вальсую  в  сквері.  Мокра  вщент
І,  взагалі,  неначе  божевільна
Кружляю,    щоб  аж  в  вухах  загуло.  
Душа  кричить:  "Я-  вільна,  вільна!",
А  Ехо  їй  у  відповідь:  Було,  було...".


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2015
автор: Manyunya