* * *
наче слина туман
не верб люди
плюються
світ весь обпльований
з голови до ніг
обпльовані сонце і небо
шлях і земля обпльовані
і ми самі
і навіть пан Біг
"Науковий батл зі світом"
сам на сам із нав’язливим світом
який лізе у душу нахабно?
ні! не хочу від світу освіти
вчителі мої – гори відрадні
і дерева і трави і небо
і земля підперезана шляхом
бо втомилась душа від плацебо
тож вивчатиму терміни птаха
філософію фауни й флори
анатомію духу і думки
перевтілень і перетворень
теоретику
і відлунків
звукологію цвітоматику
словоістину чуттємістику
вищу мовонадматиматику
журавлів і жоржин журналістику
ну а потім вже: світку милий
мій всезнаючий все навчаючий
позмагаємось у могилі
знанням істин усевключаючих
"ПРО(майже)ВСЕ"
неба сонячне сплетіння
дійсність вигаданого
нас колесує час
душі не лиш тіла
гори – Коханої вигини
цілую Її сліди у степах
слухайте
співають птахи
у деревах-годинниках
це для красномовства кажу
а насправді
зозулі кукають
рахують роки
гроші душі
зірки у небі посеред білого дня
тільки дітей свої покинутих
не рахують
Лагідносте моя
будь не всюди а тут
ну хоч кулею в серці
або ножем
будь моїм Краєм
Матір’ю
Жоною будь
народи мені віршів
донечок і синів
це не кінець
"порушення особистого простору"
алергія на гомо фальшіус
втечовтома
нашестя болю
світ — король очевидно голий
але нібито не всі бачать
тільки діти очима зрячими
помічають навіть незриме
на прокрустовім ложі рими
не одне верліб`ятко страчене
ще до свого віршенародження
та не думайте класиколюбці
що я храм осквернити хочу
просто вам відкриваю очі
що є храм УСЮДИ де люди
і дерева і все що створено
по подобі Творця Небесного
просто схрещую осені з веснами
і холодні зими зі спекою
просто ВЕРЛІБРОСЛОВЛЮ
годі! в душу лізти
очима кирзовими
і топтати цю душу-рану
цей живий робінзонний простір —
духу острів
обітовану грудку Ґрунту
а ціанисті поцілунки
ллллллЮДИ
задушіть ще у зародку жаби
бо душа моя дережабль
бо у ній сто стихій
і
просто от що хотів сказати
в душу лізти не треба нахабно
в ній є тільки прошені гості
бо вона не публічний хостел
і не храм чи притулок для хамів
все
кінець
прядіть вухами.
* * *
іноді вірші з неба падуть
наче падші ангели
інколи вивергаються лавиною
з під землі
буває й так що устами спраглими
люди не води просять
а – тамуючих слів
* * *
у річки в горлі пересохло
гукати мервих і глухих
живі в цім світі – еміграгранти
чужинці гості іншаки
а всюди мури-береги
й серця – як штучні імплантати
я буду рупором твоїм
о річко що течеш крізь душу
"верлібрологія"
очі – планети-двійники
обертаються навколо
чорного сонця землі
сила тяжіння серця
магнітне поле мозку
фізикофілософія
майбутнє і минуле – теперішнє
… … … … … … … …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2015
автор: Олександр Букатюк