Мене часто запитують про мій КУТочок. Сьогодні для вас я опишу свої перші кроки в літературі. Хоча назвати мої кроки літературою, було б не вельми правильно. Порівнювати мене з відомими письменниками-сучасниками буде не вірно по відношенню до них, бо хто ж як не я, завжди говорив, що не відношуся до сучасної української літератури (сучукрліт). В мені живе надія, що за цим модерном, чи радше постмодерном, прийде нова доба – доба нових людей.
Я, як і всі, писав в шухляду, хоча це була не шухляда, а блокнотик з Бандерою. Слово «bandiera» схоже на прізвище відомого українського політичного діяча. Залишається згадати ще Муссоліні, який, до речі, родом з Італії, і все, я – «фашіст». До слова, «bandiera» в перекладі з італійської означає «прапор». У кожного він свій, мій був розписаний віршами.
[quote]Вище прапор будь гордий собою,
Ми підем разом сьогодні до бою![/quote]
Мій перший особистий бій, попрошу не плутати з мордобоєм в кулуарах Верховоної Ради, відбувся в стінах Лісотехнічного університету.
Пам'ятаю, як сьогодні, 17-те жовтня 2012 року, «Третій студентський конкурс актуального патріотичного мистецтва» присвячений 70-ій річниці створення УПА – це був мій перший виступ перед великою аудиторією. На вікні висів банер із зображенням вгадайте кого? Для тих, хто викрикнув «Бандера!» плюсики до карми.
Ось так народжуються поети-нацики.
Хоча на обкладинці першого блокнота красувався Степан Андрійович, більшість віршів в ньому, ліричного спрямування.
І нацики тут ні до чого. Але в нашій країні для певних індивідів, любов до рідного – нацизм. Тому думайте самі, ху із ху, тобто хто є хто:
[quote]Узор, що вишитий на полотні,
Червоним кольором біжить в тобі![/quote]
До речі, камради, мої вибачення, мене занесло, така ж біда як і в усіх українців, сідаєш за святковий стіл... «і напиваєшся!» – вставить хтось. Ні, не напиваєшся, а перескакуєш з однієї теми на іншу – від політики до релігії, хоча хотілося сказати про любов. Ось так і настав 2013 рік.
В новому для мене році відбувся «Четвертий конкурс актуального патріотичного мистецтва», і я, знову ж таки, ділився своїми здобутками з публікою.
Свою першу інтимну лірику я наважився читати на літературнику Salve, 23-го жовтня нового-старого 2013 року. От я і підійшов до теми любові. Ура «таваріщі», ні, не жовтнева революція – літературник.
На літературнику надіявся побачити багато творчих людей. Серед купи профанів їх було важко віднайти. Агов! Я не масон, мене не взяли!
Тут було багато тих, хто прийшов якось себе проявити, показати, чи що...
Були й інші – фільм «Чужий» на мене тут ніяк не вплинув, чесне слово. Інші слухали та чули, але при цьому боялися читали свої тексти. У них тремтіли руки, в мене також – і то явно не від старості.
Їм було лячно, богема поїдала їх, вона і досі їх гризе(правда вона не може визначити – вона богема чи ні). Кусає за щирість та відвертість, за те, що посміли вийти без пластмаси «на люди». В них у руках була «макулатура», а не здобутки цивілізації.
[quote]Ми приреченні складати
Нові вірші про життя,
Нам потрібно розказати
Про людське серцебиття.[/quote]
Ми були приреченні існувати в закритих тусовках, які трималися на відчайдушних організаторах. Багато кого з тих істот я б справді не впустив до людей. І тут на мене налітають хейтери: «Агов Кухта, ти не охамів. Досить рубати правду-матку, прямолінійний ти мудак!!!» – кричать вони і формуються в свої закриті клуби.
Ділитися собою з іншими, навіть тоді коли ці «інші» глухі, просто робити свою роботу, рік минає, а я відвідую літературні заходи.
Мене почали гризти амбіції. Наслухавшись львівських письменників, хотілося надрукувати свої строкаті римовані вірші в якихось періодичних виданнях. Ще тоді я вірив, що їх багато і проблеми з цим не виникне. Та не тут то було. Здивуванню не було меж – за публікації потрібно платити. Журналам і газетам, які друкували «поезію» були потрібні гроші – зелені папірці, бажано долари, гривня ж сьогодні не в моді(Хоча тоді надруковане там «поезією» не здавалось, а радше – Поезією).
[quote]Скільки сьогодні за долар?
- Здатне спитати маля.
Люди вмирають в окопах,
Скільки за їхнє життя?[/quote]
Мої вірші поселилися в інтернеті. В соціальних мережах, пролунав звук «Віршів в КУТочку». На сайті «Клубу Поезії» мої вірші почали отримувати реальні відгуки, а не просто аплодисменти – лайки, репости, коментарі...
В журнал «Мистецькі Грані» потрапило декілька моїх вірші, правда, довелось купити в них примірники журналу.
Пізніше був альманах «100 творів, які варто прочитати цього літа». Ура, мої амбіції задоволені. «Тепер залишилося дочекатися дзвінка з видавництва і діло в шляпі», – подумав собі я, але в римлян були свої плани.
Добігав до завершення 2013 і тут нам з товаришем, як і всім творчим людям, приходить думка організувати літературний вечір «Голос Предків». Щоб краще описати моє бачення, просто наведу слова, які анонсували наш спільний захід з Любомиром (ці слова ми, до речі, написали разом), ось що в нас вийшло:
[quote]В час знецінення цінностей, в час масової "культури", постмодернізму, брехні та лицемірства все рідше ми звертаємося до нашого коріння, до голосу нашої крові...
Голосу Предків...
Все тихіше і тихіше лунає звук ліри у наших серцях, задавлений гуркотом машин та спалахами неонових ламп, що вбивають у нас відчуття справжнього буття...
Доторкнись до свого серця, відчини забуті двері у світ предків...
Вдихни на повні груди свіжість вітрів, вмившись чистою росою посміхнись Сонцю, відкрийся небесам і рідним просторам!
Нехай згадаються заповітні слова і пролунають із глибини душі...[/quote]
Вечір відбувся в «Музеї визвольної боротьби України» і наша боротьба тривала – боротьба словом. Українська мова ще з давніх-давен наводила страху на ворогів. Нехай бояться нас і надалі. Ми – є! Правда ми без чубів, бо з чубами легше чубитись.
Наприкінці 2013 року «Вірші в КУТочку» надрукували в всеукраїнській щотижневій газеті «Гарний Настрій». Дві публікації в цій газеті за 2013 рік – це був добрий початок. В одному з номерів є маленька стаття про мою скромну персону і моє вічне фото в капелюсі. Так-так, фото в капелюсі, бо досі «діло не було в шляпі», доводилось використовувати капелюх.
[quote] Їх била доля,
Та дарма.
Не вбити дух
Ударами меча!
Ні! Шаблями не порубати,
Гарматами не розірвати.
Щоб ворог нам не натворив,
Він цим лиш дух так підгострив,
Що іскри б'ють у всі краї,
Злітають в небо і в мені...
Вогонь повстав і палить все.
Це революція гряде.
"Вогонь", 26.10.2013 р.[/quote]
Два довгі роки на фронті слова з пером в руці.
Будьмо разом в нашому, спільному КУТочку!
Далі буде...
Шляхами КУТочка 14
24.11.2015
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2015
автор: Kukhta Bohdan