Ми цінні, перш за все, своїми дивацтвами. Лише по них можна зрозуміти, що за особистість насправді причаїлася за подобою цієї людини. Тільки наші дивацтва дають привід вважати, що ти є справжнім, а не якоюсь підробкою в дешевому брудному ломбарді, куди приходять подивитися на колись милі серцю речі загублені у власному внутрішньому мороці невдахи. Але наші дивацтва з головою видають нас, роблять незахищеними і відкритими з усіх боків. За дивацтва часто потім доводиться розплачуватися найвищою ціною. Бо це є і нашим слабким місцем, нашою вразливою точкою, куди багатьом кортить не просто плюнути, а встромити отруйне жало. За свободу бути дивакуватим доводиться чи не щодня платити – благополуччям, кар’єрою, друзями, зв’язками, коханням, перспективами, і, врешті, тією ж свободою. Але тільки дивацтва роблять нас по-справжньому вільними.
Іноді твоє дивацтво і є істинним твоїм призначенням в житті, твоїм сенсом і змістом. Інколи дивацтвом називають твою істинну справу, заради якої ти, власне, і псуєш повітря іншим. Вибір нелегкий – стати таким, як всі, і очистити це спільне повітря від своїх бажань, чи назавжди лишитися диваком, здатним зацікавлювати і вражати навіть себе самого. І цей вибір, рано чи пізно, робить кожен з нас, а деякі навіть постійно. І той, хто вже давно позбувся цієї здатності, хто давно свій вибір зробив, чомусь вимагає й від тебе здійснити цей крок. Напевно, їм так спокійніше жити, коли навколо немає диваків, а лише колеги по жуванню щоденної несмачної гумки. Бо ділити простір з диваками небезпечно, тому що завжди існує можливість знову закохатися.
Та деякі з цих жувальників, насправді, потайки хочуть повернутися бодай до тієї межі, коли їм довелося робити вибір. Їх це не на жарт турбує і заважає їм жити. І тоді вони лізуть зі своїми безглуздими запитаннями - як комусь все-таки вдається залишатися вірним собі, і зберігати цю невеличку свободу? Що їм відповісти, як зарадити?
Секрет один: треба завжди і за будь-яких обставин вірити у себе, вірити у свою справу, любити те, чим займаєшся. І постійно дослухатися до себе, відверто розмовляти з самим собою, аби ніколи не лишалося нерозв’язаних вузлів і невирішених питань. Потрібно довіряти своїм передчуттям і першим поривам, вміти розпізнавати знаки, і завжди пам’ятати, що замість тебе ніхто не понесе твою ношу. Ця віра дає сили і впевненість, від неї народжується натхнення, вона може запалювати інших, вона робить тебе спокійним і міцним. А, значить, твоя вершина колись таки покориться тобі. І похмуру темряву навкруги розжене твоє внутрішнє світло. Бо ти - людина-ліхтар, що освітлює все довкола себе, зчищає з життєвого асфальту кіпоть і бруд, розчиняє душевну пітьму, вихоплює з ночі дивовижні образи, підсвічує живим вогнем ще не спотворені сьогоденням обличчя, зігріває спраглих до тепла, і вказує путь самотнім подорожнім. Ти є доти, доки світиш іншим. І це полум’я обов’язково розгледить той, кому потрібно вийти з мороку. Ще один дивак, який хоче бути вільним.
Роман «Хроніки міських божевільних»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2015
автор: Валентин Терлецький