Мороз, тривога, холод, сніг,
Сіріє даль, мовчання, тиша,
Це неспроста, напевно буде бій…
Що каже розвідка? Що чутно з вишки?
Гармати, бронік, кулемет,
Патронів ніби як з півсотні,
Ось сумка сіра і червоний хрест,
І берци волонтери підігнали добрі!
Неначе все! Нічого не забув.
Провсяк випадок, він на все готовий…
Але щемить у грудях, в скронях біль -
Не знає як почать закінчену розмову…
Та треба! Треба їм поговорить,
Бо раптом бій і раптом він останній…
Вона ж не знає, що вона його любов,
Бо він ще не казав їй про кохання…
І ніби чув, і ніби знав!!
За мить: снаряд, атака, канонада,
Пальба, гул, крики, град
І він біжить когось з окопу витягати!
Та раптом, ніби щось його спинило,
В очах темніє, щось зі слухом,
Він падає на землю - мужнє тіло мліє,
Уже кістлява мовчки забирає його душу…
Не встиг, не зміг, а так хотів…
«Даруй Життя ще хоч хвилину!
Скажу лише люблю усім, кого любив!...»
Але вже пізно, він уже загинув…
Скінчився бій, все змовкло, тиша…
І попіл згарища маскує білий сніг,
І розвідка пішла, і знову хтось на вишці,
Але його уже нема…помер…не встиг…
01.12.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625418
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 01.12.2015
автор: Північна