Загублене покоління,
Роки, навіть десятиліття.
Тоді говорили постійно,
Що пройдуть усі лихоліття.
І досі аж присмак існує,
Якийсь вінегрет із суспільства.
Шкода, що безмірно панує
старий гул від болю й насильства.
Ми виховані "по поняттях".
Герої спілкуються матом.
Ще й досі у наших прокляттях
Багажник із автоматом
Жили ми у тіні обману,
Жорстокості і порожнечі.
У крилах тяжкого туману,
Що нам опустився на плечі.
Утрачені долі, таланти
Із торбою йшли на базар.
По радіо нам арештанти
Співали про ніжність примар.
Усе було незрозумілим;
Одиноким лишився народ
І вітром несло ошалілим
Десятки жорстоких пригод.
Розбиті, розгублені люди
Без виховання і віри.
Цих літ нам повік не забути -
Це опіки нашої шкіри
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2015
автор: Собко Вадим