Коли ще така відчайдушна стрибала в багаття?
Хіба що на стільки дурна, щоб злітати з моста?
Спалити надію і вщент розтрощити прокляття...
Яку б ти не бачив мене,та я вже не та.
Збирала до купи росою зволожені трави,
години і дні рахувала, шукала спокути,
стрімглав утікала від тої твоєї забави.
Верталась в капкан у тепло, яке не відчути..
Та все відбуло, в сутінкових сховавшись примарах.
Знесилена, більше до долу тобі не вклонюсь.
Чарівна зима опустилась, і я вже у справах-
спогадом, терпким до болю, сп"яніла заллюсь.
Ховайся ж. Ти знаеш чого я від тебе чекала.
"Нехай буде так"-печаттю вкарбується в сні.
Якою б не бачив, не та,я себе врятувала-
щораз здичавілую ворожбу розкладала..
Щоразу.
На тебе.
При повній луні..
30.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625142
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2015
автор: jess