Твоє ніжне волосся
в,ється пухнастим колоском ковили у тузі.
Горе, наче сім хмар,вогнем вибухнуло.
Від нас йдуть,
коли залишитися вже не в змозі.
Серце твоє б,ється пташкою у силку-полоні.
Відчуття-як тая горлиця без крил
або ліана без опори.
Бо була ж ти зіронька довкола свого місяця,
та спіткало горе.
Біда завжди невчасно, як ота злива,
і ти-як корабель на мілині.
Кажуть, час лікує.
Голосок твого синочка,
ніби золотий дошик заструменів,
повернутись до повсякдення тобі звелів.
Світлячок маленький
ще не в силах сам розвіяти темряви,
та допоможе тобі втриматися на ногах.
Ніхто не відає, де й коли випаде дощ...
Бережіть одне одного, як зіницю ока,
бо у вас одна єдина дорога.
Туга нехай щезне, як роса на сонці,
заграє веселка у вашому віконці.
Ти - сильна, гарна, сама любов - тримайся.
В,єш своє гніздечко, маєш жіночі сили,
котрі віддаєш сповна.
Хай тобі допоможуть і захистять
Господь та Матінка-Земля!
Корабель відпливає - берег залишається,
час спливає - пам,ять зберігається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2015
автор: Svitlana_Belyakova