Ми наче фенікс завжди помираєм,
Щоб знову з попелу піднятись та іти.
Ми як ніхто ціну свободи знаєм,
Ми розплатилися за свої помилки.
Не раз хотіли нас в крові втопити,
Хотіли стерти із лиця землі,
Але ніхто не зміг цього зробити,
Ми воскресаємо на вранішній зорі!
Ніхто й ніколи нас не зможе подолати,
Йдучи пліч-о-пліч зміцнимо свій крок,
Для цього варто тільки сили об*єднати
І через терни ми досягнемо зірок!
До бою Мати-Слава закликає,
Дорогу вказує своїм мечем,
І знову свої руки підіймаєм,
І посміхаючись до щастя свого йдем!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624625
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2015
автор: Арлекін