Я запалюю свічку в своєму вікні,
Я запалюю пам’ять про чорнії дні.
Коли неньку мою примусили мовчати
У голодному сні…То тепер ми кричати
Будем, люди,щоби не замовкнути знову ,
Щоби ворог і в пеклі почув нашу мову….
Мову тих мільйонів невинних,холодних,
Що у праці і поті вмирали голодні...
І дітей тих,що ссали груди мате́рів мертвих ,
Хто за свою державу приніс себе в жертву.
Україна, як кістка впопере́к горла стала,
Чом так нас не злюбила «братерська» держава»?
Споконвіку гнобили ,ярмо надягали,
Геноцидом не знищили,хоч намагались.
Україна не здала козацького роду,
Ворогам у підніжжя не склала угоду.
А вони причаїлись , через вісім десятків
Знову крові напились від «братерської» схватки.
Та не знищить народу ,що у волі вродився,
Хоч із крові і голоду він відродився.
Начувайтеся, виродки, роду Іуди,
Не забудуть про вас покоління усюди.
Ми кайдани порвемо і голоду досвід
Стане нам оберегом …І Гідності осінь
Не забудем ніколи,як Вкраїна вмирала,
Як топталися злидні по її рваних ранах…
[b]Тож запалимо свічку[/b] за тих,що боролись
Із голодом чорним,берегли свою совість.
Не зреклися держави,зберегли свою гідність,
А сьогодні ми знову в боротьбі - вже за єдність.
[b]Тож запалимо свічку [/b]за Героїв Майдану,
І за тих,що за волю з окопів не встануть...
Хай погасне війна від вогню [color="#ff9900"]Милосердя,[/color]
І зігрієм теплом душі тих,хто на небі.
27.11.14р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624429
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2015
автор: леся квіт