в тобі проростають мої химери,
двері завше зачинені,
мовляв,
не мені збирати колосся слів
й готувати вічності жорна.
Ця мить занадто повторна,
коли тебе огортає берег майбутнього
й тут його
дитячі сліди на пісках.
страх висить на шиї
ланцюжком без жодного знаку
Віє теплом
образу жінки з опущеними руками
і тьмяніючим ореолом,
дозволиш їй мешкати у тобі
і померти дозволиш
коли вона вкотре сюди не прийде.
ніч
це тільки розбрисканий день
і тобі вже ніде
не трапиться хліб зізнань
як востаннє відчиняться вікна.
майже звикла-
кріз жорна безчасся мовчу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624152
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2015
автор: Biryuza