Півтисячі – просто число?...
ні… це тільки здається.
Ним можна обчислити все: і як час очманів,
і глузд, і життя, і терпіння, і зойкання серця…
Двадцяте сторіччя.
30–ті.
Півтисячі днів.
Півтисячі скошених днів.
Як–то кажуть – плюс/мінус.
Плюс/мінус від трьох мільйонів смертей – до шести.
Як це осягнути?...
І те, що, війні на відміну,
у мирні часи голод штучно життями притих?...
Життями притих на тоненьких, стеблинками, ніжках
малих діточок…
не проживших цих п’ять сотень діб…
Постійно замореним голодом падати в ліжко –
[b]як [/b]це?
Як[b] це[/b]? – лиш уві сні їсти спечений хліб?...
[b]Як це[/b]? – просинатись щоранку всім тим, хто був винний?...
Так… їх вже нема… але ж ранки були і у них?…
Як гордо у рупор кричалося слово «людина»!...
Чого ж в Україні в тридцяті цей рупор затих?...
Чого ж?...
...та у кого питаю?...
у винних – даремно.
Пішли. В кляте, збігле в роках без субтитрів, німе.
…не соромно в тім, що я є – росіянка.
Напевно
від гордості за Україну…
де я нині –
Є…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624010
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 26.11.2015
автор: Циганова Наталія