Знову з неба ллються сльози,
знову осінь на душі.
Серце у полоні прози,
і не пишуться вірші.
Заховали зорі хмари.
Ніч, як чорний оксамит.
Між землею й небом чвари.
Грім десь поруч вже гримить.
Та чого ж ти, осінь, плачеш?
Чом похмура і сумна?
Свого золота не бачиш,
ти ж царівна чарівна́!
Я у розпачі від грому
і від сірого дощу.
Хоч тікай хутчій із дому,
та від себе не втечу.
Я, царівно, теж сумую,
то мене скоріше втіш.
А тобі я подарую
свій новий осінній вірш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623734
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.11.2015
автор: natali.voly