Дощить ця ніч у завіконні,
Неначе матінка-земля
Ридає в місячнім безсонні,
Думками грішними кружля...
Усі печалі і тривоги
Бокалом терпкого вина
Хотів змочити враз, -
Знемога!
Війною зірвана струна
Людських надій і сподівання
Звисає мовчки,
Не бринить,
Є тільки сповідь,
Як бажання
Крізь поетичну риму-мить...
Бо сенс буття у зраді винний,
А кулі прямо в серце б'ють
Підступно, боляче й невпинно,
Мішень одна -
Кохання суть...
Дощить цей день у завіконні,
Не менш дощить й моя душа,
А римо-птАхи міжсезоння
У вирій-думку вируша...
Сумні тривоги і печалі
За долю нашої землі
Хотів закинути подалі, -
Не можу!
Наче кораблі,
Усі мої живі надії
Й найкращі помисли душі
Летять над світом,
Де події
Війною в серце увійшли...
Й така та істина вже винна,
Чи десь на дні мого вина,
Що знов летять слова нестримні,
Бо смерть - давно не новина...
Лишень у вогнику Любові
І жАги волі пізнання,
У незвичайнім римо-слові
Вбачаю Вас!
Десь поруч я......
24.11.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623530
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.11.2015
автор: Serg