«З сієї то весі, з сих то вулиць
виводить сліпця небесний вчитель.
Повернемось же і ми з ним
в дім наш.»
(Григорій Сковорода)
Я жив у місті,
Яке збудував вітер.
Нагромадив кам’яниці-прихистки
Для людей-номадів,
Що звикли ховатись під землю
І накривати голову очеретом.
Тепер камінь вітру-масона -
Каменяра вільного.
Він гуляє вулицями
Разом з кудлатими псами -
Чорними розенкрейцерами,
Волохатими Фаустами.
Ратуша й храми, дзвіниці й пивниці
Збудовані з дикого каменя -
Такого дикого, що навіть пікти
Здаються поруч з ним джентльменами
Чи то просто есквайрами, чи то лендлордами
Епохи цнотливої Вікторіанської
(Civitas erit victoria in aeterna!)
Я жив у місті,
Де вітер був лорд-мером
І вуличним музикантом,
Награючи свої безнадійні мелодії
Катеринкою межичасся,
Я жив в столиці
Короля без імені і титулів
І навіть без тіні.
Місто вічного холоду,
(Не Единбург Семи Вітрів - ні)
Де будинки не затишок,
А лише фортеці
Вождів
Гордих крижанооких кланів.
А під ногами планета,
А під планетою порожнеча
Нескінченна і темна,
Як комірчини у місті,
Яке будував вітер.
Я жив у місті.
Я жив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623477
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Шон Маклех