Життя потихесенько котиться далі.
Ти просто пішла, так, як мала піти.
Зрослися журбою тендітні скрижалі,
І квіти мої вже не хочуть цвісти.
Люблю твої очі, ту штучку під носом,
Волосся червоне чи темне яке.
І пристрасть твоя мені голову зносить,
Плече твоє рідне: рожеве й м'яке.
Просив лише часу, але не розриву.
Я знаю, що ти найвірніша з усіх.
Ти вистоїш разом зі мною у зливу
І нас порятує лиш твій щирий сміх.
Мої горді вилиці мружаться. Втома.
Чекає їх хто ще, чи знати - забудь!?
Коли я приїду - побудь в мене вдома.
Хоча б напівтінню, хоч трішки й чуть-чуть.
Я жодної дівчини тут не торкнувся,
Бо знав, що ти дуже чекаєш мене.
Вже вкотре об власні слова спотикнувся,
Об'ївся, як завжди, кислющих ренет.
***
У тебе є котик, і песик ще буде,
І ніжність твоя відпускається їм,
Але, якщо в мене хоч шансик ще буде,
То я шаурмички твоєї поїм.
(Останні дитячі рядочки)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2015
автор: Андрій Конопко