[i]«Заворожи мені, волхве»[/i]
Т. Шевченко
У вояка на летови́щі
нема правиці і ноги.
Немає як летіти вище.
Не напророчили боги.
А він у долі інше просить:
– [i]не дай упасти, допусти
додому дотягнути босим,
або на спині доповзти.[/i]
А він і віршувати вміє,
але писати не з руки,
що проклинає він Росію
на всі немислимі віки.
А він співає про калину,
аби дійшло і до дідів,
що він за вільну Україну
як всі поети всіх часів:
– [i]заворожи мені, Пегасе,
мої минаючі літа,
аби не гаснули до часу
надії, мрії і мета.
Напророкуй мені дорогу
у переселені світи.
Але реально, ну, їй-Богу,
іще не хочеться іти.[/i]
Є меркантильні інтереси.
Лягає карта. Стюардеси –
чи усміхаються, чи ні,
але лишаються на серці
чуприни наші, оселедці –
делікатеси на війні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623350
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 23.11.2015
автор: I.Teрен