Можна змиритися з думкою про свою неминучу смерть, але важче прийняти несподівану кончину коханої людини.
Я тихо запалю свічу
І сльози потечуть рікою,
Присяду, трохи помовчу,
Так важко бути не з тобою.
Покладу квіти на могилу,
Згадаю все, що в нас було
І буду плакать без упину,
А ти окутаєш мене теплом.
Так хочеться вернути літо,
Ті дні, коли ти був моїм,
Ми були наче оті діти,
Такі ж щасливі і малі.
В ті дні ти називав мене коханою,
Так хочеться почути знову ті слова,
Та смерть прийшла до нас нежадана
І у душі моїй зима.
Я на могилі свічку запалю,
Попрошу прощення у тебе,
Бо ж щиро так тебе люблю,
Про це лиш знає наше небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623338
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2015
автор: Леся Барасюк