Антисердечна аритмія
нагадує урочу мить,
коли і тіло оніміє.
Зніяковіла пам'ять ниє.
Душа це чує і болить.
Зоріє.
Місяця немає
і сутеніє за вікном.
Світає!
...Поки не смеркає.
Полями вітер пролітає
і сіє вруна за селом.
[i]Заурожа́їлось. Дощіє –[/i]
іде і лиє
по росі.
Кочують хмари як отари.
Б’є шумовиння у литаври.
Відлунює на ноті сі
струна живучої гітари.
Життя минає в унісон
погоді. Нічого чекати.
Зринають постаті і дати,
як тільки-що – хороший сон,
який не можу пригадати.
Чи то були учителі?
А може новосели раю?
На гущі дощовій гадаю,
кого лишаю на землі,
кого у вирії чекаю.
І уповаю
на Отця.
І уві сні усе літаю.
І не чекає молодця
чиєсь осіннє, –[i] баю-баю..[/i].
Моя ідилія минає,
але триває до кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623175
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.11.2015
автор: I.Teрен