Замислилися верби біля ставу,
Бо слухають приземлення краплин.
Бо зустрічає осінь золотаву
Невідворотній красень часоплин.
А його осінь, тільки осінь, бачить –
Полум’яніє від палких зізнань.
А темні хмари на воді відьмачать,
Щоб не було добра без покарань.
Це падають юначі мрії,
Але не мокнуть люди під дощем.
Бо від води дерева багатіють,
Ховають свою совість під плащем.
Та посміхнеться щемко щедра осінь,
Поверне призабутих діточок.
Мабуть, щоби усе-таки вдалося,
Продертися крізь терни до річок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622913
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.11.2015
автор: Андрій Ключ