ВІН МУДРИМ БУВ…

ВІН  МУДРИМ  БУВ
Він  мудрим  був…  Корону  сорок  літ
Носив  у  почестях,  у  битвах  і  у  славі.
Коханим  був,  залишив  вічний  слід,
Звеличивши  свій  рід  й  свою  державу.

Його  послів  приймали  скрізь,  як  слід,
Його  листи  хранили,  як  святині…
Смачним  і  щедрим  був  його  обід,
Коли  сідали  друзі  у  гостині.

Сміявсь  він  білозубо  до  жінок,
Давав  поради  юним  він  ласкаво.
Злітала  його  слава  до  зірок,
Застав  і  сивину  він  величаво.

Розумників  до  себе  наближав,
Людей  талановитих,  генералів.
І  за  роки  характер  виробляв
Міцніший  і  незламніший  від  сталі.

Здавалося,  що  так  він  і  лишить
На  віки  вічні  мудрого  прозвання.
Але  змогло  й  його  занапастить
Підступне  і  примхливе  те  кохання.

Вона  взяла  не  вродою  з  лиця,
А  вмінням  лестить  й  з  інших  глузувати.
Одягши  лиш  облудниці  вінця,
У  царстві  почала  порядкувати.

Міняв  він  генералів  на  постах  
На  дурноверхих  родичів  коханки,
Й  вчорашнє  процвітання,  через  страх,
У  підлабузницькі  постало  тоді  рамки.
 
О,  ні!  Повірте,  лестощі  йому
У  срібнім  віці  зовсім  ні  до  чого!
Та  не  пробачить,    ні  вона  того,
Хто  не  вважа  її  за  ідола  святого.

Й  могутнє  царство  стало,  як  і  всі…
Вчорашня  мудрість  стала  на  коліна.
Лиш  поцілунки  клались  в  спориші  ,
І  оніміла  знать,  прогнувши  спину.

А  він  співав  віршами  кожен  день
Про  те  кохання  в  сяйві  падолисту.
Хоч  звався  він  за  очі  «старий  пень»,
«Коханий»,  -  чув  він  з  вуст  тих  пломенистих.

Відкрилась  грань  прихована  митця…
Народ  співав  пісні  і  брав  на  кпини,
Й  жаліючи  сліпого  мудреця,
Коханці  слав  прокльони  безупину.

Вона  не  сподівалась  тих  тортур,
Коли  його  схоронять  царськім  склепі,
Що  проженуть  сучасну  Помпадур,
І  вкажуть  справжнє  місце,  як  дурепі.

Що  скажуть  їй  лакеячі  хвости,
Як  плюне  їй  між  очі  бита  свита,
За  те,  що  незаслужено  цвісти
Могла  коханка  з  родичами  сито.

Та  на  його  труні  пророча  знать,
Пробачивши  облудливе  кохання,
За  всі  роки,  що  зміг  він  панувать,
Напише  так  слова  йому  останні:

«Він  мудрим  був…»,  -  й  три  крапки  стали  вряд.
«Король  помер.  Та  вічно  буде  з  нами.
Здолавши  світ  і  сто  держав  підряд,
Був  зламаний  жіночими  руками.

Хай  Бог  простить  йому  усі  гріхи…
Нам  в  пам’яті  лишаться  його  твори,
Величні  храми,  подвиги,  вірші,
Й  крилатих  висловів  у  книгах  цілі  гори.

За  сорок  літ  нехай  благословля  
Його  народ,  й  святим  зове  по  –  праву.
Та  кожен  з  вас  нехай  запам’ята,
Що  й  мудрий  заслуговує  неслави…»
Він  мудрим  був…
                                                               24  люте  2004  р.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622601
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 20.11.2015
автор: Oxana Levina