Від нього не подітися нікуди -
Кохання є, або його нема.
І байдуже мені, що скажуть люди -
Близькі чи рідні - все тоді дарма!
Вже подруги не поглядають скоса
Чи звикли?.. Не плескала з усіма...
А, може, пригадали, що по росах
Й вони бродили, а не я сама...
По-іншому переглядають вірші -
Кому що ближче, що кому болить.
І думають: "хоч би не було гірше,
Вже скільки можна душу ту палить?.."
Читають, оглядаючись довкола,
Чи серця крик, бува, хто не почув?
Здається, ні. Бо діти ще по школах,
Десь чоловік чаює досхочу...
Та спомин, чи то ніжною рукою,
Чи то крилом чиркне, щоб не злякать,
Хизуючись незгаслою любов'ю,
Й від себе не дає її сховать.
Бентежить душу і хвилює тихо,
Щоб ні забути, а ні воскресить.
І те, що було лихом, вже не лихо,
А ніч все будить, бо й сама не спить...
Кохання або є, або немає...
Як є - не викидайте й не паліть!
Ми не завжди приходимо до раю,
Щоб залишитись там і не жаліть...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2015
автор: Наташа Марос