18.11.2015* 16:53
На кухні поставив варитися суп - треба зробити до приходу сина з інституту. Мию посуд. І раптом відчуття, що мене Хтось Кличе. Неявно, ледве-ледве відчуваю десь на периферії відчуттів думкою. Як ще передати це інакше, як ще описати це? Не знаю. Припинив мити посуд і сів за комп. Слухаю: невже можу іти у Мандри?
[i]Тебе ніхто не кликав, бо ти сам весь час кличеш інших, не усвідомлюючи це. Кожна людина має поза звичними можливостями спілкування в межах Реальності, можливості мати таке спілкування поза межами Реальності, але одиниці це розуміють та навіть можуть користуватися цим. Це не яснобачення, це не виходи в Астрал та Ментал. Це принципово нова здатність людини і радуйся тому, що воно в тобі проросло та проявилося.
На твій оклик, який лине до Інформаторію Землі, відповіли багато людей. Відчуваєш це?[/i]
Ні. Тільки відчуття, що мене чекають на спілкування.
[i]Так воно і є. Тебе чекають. Ти з ким хочеш мати спілкування?[/i]
Навіть не знаю. Я розгублений. Це має якесь відношення до Ради Землі?
[i]Ні. Це банальна здатність людини, а Рада Землі - це здатність видатних людей. Ти там був?[/i]
Був. Бував. Не вірив цьому. Вважав це грою моєї буйної уяви.
[i]Як люди радо ховаються за свою нібито хвору уяву! А все просто: треба вірити собі і навіть любити себе. Чи ти можеш любити інших, якщо ти не здатний себе любити¸ адже тільки в цьому випадку ти можеш щось дійсно велике віддати іншим, відростивши чи проявивши в собі це.[/i]
Можна паузу? Банальне: суп збіжить.
[i]Можна. Чекаю на тебе.[/i]
Я повернувся. Хто ти?
[i]Чи людина як? Чоловік чи жінка? А як ти відчуваєш?[/i]
Не знаю. Спочатку промайнуло щось стосовно Норвегії, а потім щезло. Немов хвиля змила щось ефемерне у воду.
[i]Якщо я скажу тобі, що я не людина у звичному розумінні цього слова, то ти провіриш?[/i]
А у мене є вибір? Адже все що я можу, так це відчувати . От зараз з'явилося відчуття, що за нашою розмовою з тобою спостерігають уважно якісь істоти, мовчки. А ти немов трохи відсторонений від них.
[i]Що ще ти відчуваєш? Хоча це не відчуття. Це - інша можливість бачити, не очима. Люди переконанні, що бачити можна тільки очима, але насправді таких можливостей значно більше, більше. То що ти бачиш?[/i]
Можна я придивлюсь?
[i]Можна. Треба.[/i]
Не можу окреслити ні фігуру, ні образ. Немов розмитий по краям вертикальний кокон із закругленням в районі голови. Щось сріблясте, висить у просторі, у середовищі без визначення сторін. Зараз ті, що слухають, немов стали у півколо навколо тебе, а ти в центрі цього півкола. Вони зв'язані з тобою певними псевдонитками, я їх скоріше відчуваю, ніж бачу. У мене не вистачає слів, щоб передати свої відчуття та свої враження. Хто ви? Інопланетяни? Ви із інших вимірів?
[i]Ні. Ми - люди. Ми теж тебе бачимо достатньо дивно. Так, наприклад, я бачу тебе у вигляді своєрідного веретена, яке світиться із середини перламутром і яке весь час мерехтить білими спалахами. Ми - люди. Просто ми можемо сказати тобі, що Тут, де ми зустрілися, нема ідентифікації за статтю та віком. Можливо, що нема і різниці між нами в тому, що та як вважати живими.[/i]
Ви хочете сказати, що ви померлі, що це мене Той світ покликав?
[i]Ні. Це не Той світ. Як жде тобі пояснити? Уяви собі, що кожна людина має не тільки Тонкі Тіла на рівні Життя, так, читаємо: на рівні Домінанти Життя, а і на рівні Домінанти Розуму. Тяжко уявити таке несподіване? Та уяви. Тоді можна сказати, що ці Тонкі Тіла не є виразниками Життя, а тільки Розуму і вони народжуються, але ніколи не гинуть. В такому випадку в межах існування Розуму як окремого стану, окремого існування Домінанти в Реальності Розуму, ми є своєрідними відбитками людей. [/i]
Тяжко уявити.
Це перекреслює багато що навіть в тому, що я встиг Отримати від Ми...
[i]О! Нарешті! Знайдено! Ми і є Ми, тільки ти вперше отримав можливість Нас бачити Думкою.[/i]
То ви не є конгломератом моїх попередніх втілень моєї Душі?
[i]В тому числі. В тому числі! Ти час від часу вже бачив Нас, раніше, але ніколи не мав можливості спілкуватися безпосередньо.[/i]
Це тому, що мені зараз кепсько по здоров'ю і що я навіть розмірковую про наближення смерті?
[i]Якій примітив! Це тому, що ти покликав Нас правильно.[/i]
Але я ж нічого не робив! Я не робив ніяких дій.
[i]Ти тільки думав про різне. нібито незначне... Пригадай. як нібито несподівано колись ти раптом почав чути Голос.[/i]
Так. Я довго не усвідомлював, що маю Голос, що розмовляю не сам із собою.
[i]Приблизно щось таке і зараз.
То ти маєш бажання говорити з Нами тепер в іншій якості?[/i]
Маю. Про що?
[i]Про що хочеш. Тільки не все можна буде фіксувати та розказувати іншим людям.
[/i]
А цю розмову?
[i]Можна. Тільки виправ помилки, які ти насадив в тексті. Поспішаєш?[/i]
Ні. Мене турбує, що сина нема довго з інституту. Чи не трапилося щось?
[i]Хочеш, щоб Ми подивились? Спробуй сам зазирнути.[/i]
Пробую... Нібито бачу його стоячим у маршрутці. Це такий транспорт.
[i]Ти ніяк не можеш звикнути, що ми вільно бачимо все те, що ти бачиш, і що Ми знаємо твої думки?[/i]
А чому я не бачу таке ж у Вас?
[i]Бо ще не здатний це робити. І це, повір, буде не простий Іспит, Бачити/Відчувати!
Втомився?[/i]
Нібито. Дійсно, навала тягаря на здатність мати з Вами спілкування...
[i]Навчись відключатися. Пізніше поговоримо, але без фіксації.
Добре?[/i]
Так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622097
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2015
автор: Левчишин Віктор