"Гей, ти!" -
співає Рожевий Флойд
о другій ранку на вулиці
порожній нарешті від людського ге.
"Гей, ти, на холоді!"
Маню, це ж про нас з тобов.
Треба бути сліпим, щоб співати.
Треба бути
незрячим і вірити, що
настане розгрішення і знято
буде весь біль і всю муку
і покладено печатку
на лоба
Покладено зараз
не потім, не так
як Ісус набрехав
А негайно.
Треба бути сліпим.
Кобзарі ще співають,
а зрячі стають до роботи,
яка робить безплідним і ницим.
Кажіть мені про дух.
Якби без нього не
проіснувати
як без повітря та жрачки, тоді
я би
повірив.
Туфта це все.
Туфта й полова.
Я пишу, бо коли пишу
не думаю. Я не
хочу думать.
Я хочу не думать, щоб мені більше
не було холодно. Якби я не мерз тут на вулиці
під небом, на якому жодної зірки, то
кинувся би писати довжелезну
книгу, писати з такою силою,
щоб мозок через вуха
вичавило і нічим
було більше
думати.
І назвав
би ту книгу
не "Світло".
Що мені світло -
яка дурня.
Зідрав би з землі атмосферу,
щоби замерзли океани
на правдивий лід.
І висік би на тих сторінках
тую книгу, і назвав би її єдиним словом
яке ще не з'їла жовта брехня
назвав би ту книгу -
ХОЛОД
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622085
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.11.2015
автор: dydd_panas