Горить Донбас… Вогонь сягає неба,
На землю з димом сіється печаль:
«Чому, Росіє, маєш ти потребу
Рубати нас зі східного плеча?»
Й нуртує кров у жилах патріота –
Змиритися не може з цим ніяк.
Свята для нього воля є народу,
Не хоче знати слова «переляк».
А знає він одну велику Правду:
Його це з діда-прадіда земля,
Й Росія не була й не буде братом,
Тож треба гнати нечисть звідціля.
І кров, всю рабську, випила неволя,
Монгольська, польська і литовська теж,
Й гірчила полином вкраїнська доля,
Коли з Москвою позбулася меж.
І корчилась не раз душа Богдана,
Бо зрадить матір – то найтяжчий гріх,
Згвалтована не раз, вона ридала,
Це він ярмо неволі вдяг на всіх…
Проснись, Донбасе, із золи воскресни,
Щоб зради біль тебе не доконав,
Щоб зустрічав нові щасливі весни,
Щоб доля не блукала в полинах…
17.11.2015.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621827
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 17.11.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)