Ця сіра мряка, що повзе, неначе гад,
Лишає в пам'яті свій довжелезний хвіст,
Вливає в груди їй настоянку з полину,
Терновим джемом гусне в погляді очей,
Жене із долі сніжно-білих лебедів,
Що танець шлюбний свій ведуть
На віях чорних.
Ця сіра мряка від набридлого стояння
Набрала плісняви в широкі рукава.
Як же прогнати, як же вимити її
З полотен неба,
Як з нутра її забрати,
З-під лівого ребра,
Що зверху п’яте ?
Ця сіра мряка з’їла голуб́изну неба,
Випила сонце з його соком кисло-світлим
І розповніла, розповзлася, роздобріла,
Як тісто дріжджове, що у теплі стоїть.
І де ж знайти отого гострого меча,
Щоб розсікти живіт марі цій сіро-ртутній
Хоча б для того, щоби випустити сонце
На волю вольну?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621799
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 17.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)