Хоч білим димом коси зацвіли,
Вона ще красивіша ніби стала.
Роки й доходи скромними були,
Не мала в миснику дзвінких кришталів.
А мала серце, повне доброти,
І мудрих слів, і дум – такий ось посаг.
Так чому ж не помітив цього ти,
Залишив на людський непевний осуд?
Дививсь на неї – в муках потонув,
Та підійти боявсь – не зрозуміє.
А може, це розплата є тому,
Хто почуттям віддатися не вміє?..
26.04.2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)