В час прощального поруху –
Невгамовна розрада.
На останньому подиху
Відкривається правда.
Проросте на цій правді росток,
Біля прірви роками зігрітій.
Що простого повітря ковток
Найдорожчий – за золото світу.
Вже погоничі Всесвіту
Оточили Надію
Чи піднятися ввись я зумію …
Не знаю, не знаю, не знаю.
Але варто сказати сповна:
Не зрадієш з брехливого «раю».
Де брехня – править бал «Сатана».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621056
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.11.2015
автор: Андрій Ключ