Двадцять дзвінків на день,
А потім – суцільна тиша.
Так різко душа зміліла
І тиші щоразу більше.
Стіни, стеля – все інше,
Ще одна надія змарніла.
Пусто на кухні, у ванні,
Та й щітки Твоєї немає.
Кватирку відкрию з повітрям,
В перехожій Тебе упізнаю,
Пустують дві кружки без чаю,
Тебе я втрачаю, Ти – вітер.
Волаю. Кричу. Безпідставно.
Ти снишся, а я прокидаюсь.
В книжках між рядків зачаїлась,
Я рідше із кимось вітаюсь,
Куди Ти поділась, питаю?
У Прагу? У Лондон? У Вільнюс?
Вертайся у душу, у мозок,
В життя, у свідомість, в майбутнє,
У сніданок ранковий, піввосьму,
У дзвінки, у прийняті й відсутні,
У сварки і уламки посуди.
Годі гратись у хованки. Досить.
Заповни півсерця собою,
Давай разом тішитись взимку,
Грати сніжки, ходити без шапки,
Купувати мандарини на ринку,
Заведемо кудлату тваринку
І їсти із чаєм канапки.
14.11.2015р.
(с) Кучерявий
http://vk.com/kucheriavyivolodymyr
https://www.facebook.com/groups/1390544757860142/
#Кучерявий
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2015
автор: (с) Кучерявий