Я все ще намагаюся розбити
Те, що було не-мною-у-мені...
Напевно, ми з життям у чомусь квити,
Якщо воно згорає у вогні?..
Із воску виливаються фігури -
Товстезний накип злазить із душі...
Хтось замовля видовища - тортури,
Бо сам до бою стати не спішить...
Я ж на арені псевдо-колізею
Стою з мечем любові проти зла
І відчуваю, як в мені змією
Зневіра - відчай - втома проповзла...
По чім квитки до лев'ячої пащі?
А можна у розстрочку чи кредит?
Іще одне питання можна? Нащо
Ламати руки у Каріотид?
Вони ж тримають на долонях небо...
Що буде, коли небо упаде?
Де істина в вині, там є потреба
У вожакові для сліпих людей :
Бо суне зграя просто у провалля...
Хто спинить їх? Хто далі поведе?
А темний світ кривого задзеркалля
Хапає душі де запопаде...
... А я воюю все ще із собою...
Вже час давно все це перерости...
За еру непотрібного двобою
Із болем збрудершафтились "на ти"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620874
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.11.2015
автор: Любов Ігнатова