Доїдаючи останній кубик шоколаду,
Насолоджуєшся листопа́дом.
Це та пора, коли погода грає з нами в шахи,
Коли з початком дощу, люди панікуючи кудись біжать,
немов мурахи.
Сонце по-осінньому зігріває ласкавою,
Ніжною, немов ковдрою, любов'ю.
Це та любов, яку нам дарувала мати,
Це те тепло, яке ні з чим не зрівняти.
І ти ховаєшся, за парасолькою, від крапель дощу,
Обминаєш долинки і хочеш, щоб він негайно вщух.
Прозорі, по всьому асфальту, долинки,
Немов розбитого скла ула́мки.
Прозорі й теплі дощові крапли́нки,
Немов прохолодного осіннього вітру коха́нки,
Освіжають і купають цю зе́млю до самого світанку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620576
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.11.2015
автор: Юлія Мосс