Змінюю міста й маршрути.
За собою спалюю мости.
І все менше мене там,
де люди.
І все більше мене там,
де ти.
Де просолений тобою пахне простір,
сині хвилі розбиваються в піску.
Здичавіло вітер бавиться
волоссям,
і чекає море
доки я втону.
Чайки білі перехоплюють тональність,
то їм штиль не той чи не так штормить.
А мені так гріє душу ця
незграбність!
Так бунтарка у мені моя
не спить!
І чим вище хвилі роблять віражі.
І чимдуж дзвенять хвилясті амлітуди!
Я зростаю як Людина у душі!
Так зростати має кожен, люди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2015
автор: Ліна Біла