Дора Ґабе, Фіалки (Ліричні пісні) . Частина 2

***
Лежить  переді  мною  світле  море,
ламають  хвилі  блиск  сріблясто-водяний  –
зморились  хвилі  у  путі  –  і  воскресає
у  грудях  образ  осяйний.

Далеко  там,  за  морем  лазуровим,
далекий  він  тепер  в  чудесному  краю...
Верніться,  хвилі,  в  далеч  ту    і  передайте
там  вістку  про  печаль  мою!    

***
Якби  могла  дощенту  перелитись
у  пісню  я  душею,
тоді  б  пташина  пісня  замовчала  
і  цілий  світ  за  нею.

Якби  відкрила  смуток  мій  незнаний,
в  душі  всі  сльози  горя,
тоді  би  квіти  назавжди  зав’яли,
і  згасли  б  ясні  зорі...

***
І  я  б  хотіла  заспівати  у  ту  ніч,
так,  як  ніхто  ще  не  співав  цю  дивну  річ,
ні  в  буйнім  морі  роз’ярілий  буревій,
ні  юний  соловей  в  чаду  травневих  мрій.

Ах,  я  б  хотіла  з  мріями,  неначе  тінь,
вдаль  полетіти  –  у  безмежну  височінь  –
і  світлий  простір  щоб  блакиттю  обнімав,
і  щоб  зефір  мене  у  променях  гойдав...

***
Весела  весна  обсушила  
з  очей  сумних  сльози  рясні  –
де  темна  скорбота  лежала,
знов  промені  сяють  ясні.

А  серце,  ще  вчора  розбите,
вже  тоне  у  мріях  чудних
і,  наче  воно  не  любило,
знов  рветься  до  мук  руйнівних!


Дора  Габе  
Теменуги  (Лирически  песни)
 
***
Пред  мен  морето  светло  се  разстила,
вълни  браздят  сребристоблеснали  води  –
вълни  от  път  далечен  морни  –  и  възкръсва
мил  образ  в  моите  гърди.

Далече  там,  отвъд  море  лазурно,
във  оня  чуден  край  далеч  е  той  сега...
Вълни,  върнете  се  назад  и  отнесете  
там  вест  за  моята  тъга!

***
Да  бих  могла  душата  си  препълнена
във  песен  да  излея,
замлъкнала  би  песента  на  птичките
и  целий  мир  със  нея.

Да  бих  открила  свойта  скръб  безименна,
в  душата  си  сълзите,
цветята  би  повехнали  завинаги,
изгасли  би  звездите...

***
И  искала  бих  аз  да  пея  в  тая  нощ,
тъй  както  досега  не  бе  пял  никой  ощ  –
ни  в  бурното  море  бушуващ  ураган,
ни  влюбений  славей  през  майския  си  блян.

Ах,  искала  бих  аз  със  моите  мечти
да  отлетя  далеч  –  в  безкрайни  висоти  –
и  в  светлия  простор  лазура  да  синей,
във  люлка  от  лъчи  зефир  да  ме  люлей...

***
Облъхна  веселата  пролет
от  сълзи  влажните  очи  –
там,  дето  скръб  лежеше  тъмна,
пак  светят  радостни  лъчи.

Сърцето  вчера  преломено
отново  блян  го  днес  топи
и  сякаш  нивга  нелюбило,
копнее  пак  да  се  сломи!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620060
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.11.2015
автор: Валерій Яковчук