Сонця промінь гуляв по зелених верхівках дерев,
По високих дахах старовинного міста,
Заглянув по місцях, де чатує усміхнений лев,
Та зібрав собі посмішок щирих намисто.
Розійшовся малий, заглядає кожному в очі,
Прагне ввібрати емоцій людської душі,
Поки світло не поступилося чергу для ночі,
Та сонце не затінили осінні дощі.
Цей батяр малював заливчастий сміх на обличчях,
Раптом зник, мов його на землі й не було,
Так і наше життя, загублене десь у сторіччях,
Народилось, пережИло себе і пійшло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619581
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2015
автор: kostyanika