Теплі сонячні промінчики не гріли... З клена уже не молоде листя танком кружляло до низу. У повітрі пахло кавою і тугою за теплом. Він втратив надію на все:на повноцінне життя, на сім'ю, на щастя. Просто сидів і дивився у вікна, у очі людей що бродять навколо. Йому так хотілося дізнатися, що таке любов, ніжність, тепло люблячих людей. Ще одну зиму прийдеться пережити в холоді та самотності, це уже п'ята зима.
На тоненьких вусиках осідав іній, вушка мерзли, погода ставала не такою доброю та милою. Він чекав свого друга, уже скільки років вони зустрічаються на тому самому місці. Зелена лава чекала на своїх гостей... Зашаруділо листя, вітер підхопив його угору і поніс у небеса. Тепло зараз би не завадило.
Зелена лава стояла одна її замітало помаранчевим листям, а з гостей був тільки один. Лаврик ховав свій носик, трусив хвостиком, переминався з лапки на лапку. Не міг дочекатися коли ж прийде він, обіцяв же ще минулої осені його забрати, казав що я більше ніколи не буду мерзнути. Мабуть набрехав, люди всі такі, нема у них розуміння і серця у них уже не ті.
Холоднішало, Лаврик не зрушив з місця. Він був переконаний - друг точно прийде. З кожним днем надія все зменшувалась, але в душі жеврів маленький вогник надії, раптом...
Зима прийшла, коли її не кликали... Лаврик уже майже прощався з життям. Зелену лаву замело, і він також опинився під купою снігу. Трусило все тіло, уже навіть надія зовсім не гріла, він точно не прийде. Зима лютішала, Лаврик відчував що це його останні дні.
Темна ніч, мороз не щадить нікого, зима безжалісна істота їй нікого не жаль , навіть старенького Лаврика у якого залишилося не так багато мрій і не так багато часу. Заскрипів сніг, зима - найкращий час для малят, можна скільки цікавих ігор придумати. Дітлахи бавились, він спостерігав... Один хлопчик підбіг до лави, Лаврика майже не було видно, сніг замів. Хлопчик струсив сніг і вирішив присісти, змітавши з лави ненароком зачепив котика. Його здивуванню не було меж, Лаврик відсунувся, щоб не заважати. Андрійко підійшов поближче, протягнув свою крихітну ручку до кота: - на, їж, давай дружити. З тих пір у них зародилася дружба, кожного дня до зеленої лави прибігав хлопчинка, годував свого друга, грів його. Та Лаврик все чекав його... Того свого друга. Одного дня коли Лаврик спостерігав за тим як Андрійко грається з друзями, помітив як той його друг проходить повз, але не сам а з собачкою... В душі Лаврика наче щось обірвалось, він такої образи не міг стерпіти, скочив з лави, і на емоціях він навіть не відчув коли встиг підлетіти до тої собачки, з усіх сил вчепився в мордочку нещасній, весь свій біль, жаль і тугу він намагався передати через свої пазурі. Собачка заскавучала, її хазяїн підбіг до Лаврика і з усієї сили ударив котика. У Лаврика виступили сльози, собака розсерджена підскочила до нього і почала його хапати зубами, кіт не відчував уже тіло, він втратив свідомість. Андрійко чимдуж побіг до свого нового друга, підняв його на руки і поніс додому, довго- довго лікував.
Лаврик відкрив очі, все боліло, він був у не знайомому місці. Андрійко підбіг і зойкнув, нарешті лікування подіяло, котик почав рухатись. Пройшов час,кіт залишився жити у Андрійка, у нього загоїлись рани, але не в душі. Часто він згадував той вчинок... Його проміняли, пообіцяли і покинули, а потім ще й покалічили. Дякувати Богу світ не без добрих людей, Андрійко - янгол. На світі вони є, тільки треба придивитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2015
автор: Moon Girl