Любов сліпа... Вона не бачить,
А, як і бачить, то мовчить.
Бо вміє все вона пробачить,
У той же час, як все болить.
Любов глуха... Вона не чує,
А, якщо й чує, то лиш вда́є,
Неначе слуху їй бракує,
Й тоді, коли душа страждає.
Любов німа... Бо не говорить,
Усе мовчить, тиша́ німа.
Вона й без слів уміє мовить,
Й тоді, як мови вже нема.
Любов дурна... Вона лиш вірить,
Усім і всьому навкруги.
Усіх довкола одним мірить,
Чи друзі то, чи вороги.
Любов сліпа... Вона не бачить,
Зовсі́м не бачить світу зла.
Коханим ж можна все пробачить,
І те, що палить все дотла.
Любов - Феміда, Афродіта!
Така красива, лиш сліпа.
Лиш бачить, хто у що одітий,
Яка у кого є лушпа.
Душа і серце - таємниця,
Загадка ще спокон віків.
Сліпа є закоха́на жриця,
Накоїть може міх гріхів.
І хто підкаже, хто розкаже,
Чому так може в світі буть:
Як чоловік "Кохаю!" скаже,
То жінка може все забуть?
Про себе навіть забуває,
Про те, ким є вона здавна.
Сліпа та жінка, що кохає,
Отруту п'є вона до дна.
Й не бачить підлості обману,
Серед безмовних розкоші́в,
Ввійшовши у його оману,
Доп'є ту чашу докорі́в.
І чоловік, котрий кохає,
Сліпий до болю, до жалю́.
Бо кожен люблячий не знає,
Чого кошту́є їм "Люблю!"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2015
автор: Іванна Западенська