Ти відчуваєш, як я розчиняюсь у побуті?
Десь у партері свіжі яблука в кошику снять,
стара липа так щедро серця розкидає із золота,
клени, буки, берези й дуби фейєрверком горять.
Недосяжно-високі, на зло, безсоромно голі,
насмітили багато, і все ж їм ніхто не страшний,
недолугі, незграбні манекени у сплячці - тополі
доживають неділю, останній день вихідний.
Небо кличе у вирій мене, мій голубе,
всі обіцянки вірності вже просіяв крізь сито нескорений час,
моє серце не може змиритись із холодом,
і гніздо тимчасове не здатне зігріти вже нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2015
автор: Олена Акіко