коли ми садили квітку нашого кохання
то і не здогадувалися
що за нашими спинами стояв глухий Кронос
і тримав піщаний годинник
він не чув ніжних слів і не бачив блиску очей
(певно, ще й сліпий. - безнадійно!)
бо хіба можна було встановлювати ліміт
двом відчайдухам на почуття
яке тільки зароджувалося (але ж могло
і донині квітнути вогнем
на зло Володареві часу) - глухому як пень!!!-
бо він пустив першу піщинку
коли ми садили квітку нашого кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619254
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 08.11.2015
автор: Юрій Заводюк