Втерши носи сікорським та магелланам,
що стерновими стихій палко марили стати,
линуть, величні і крихітні, маги лану
ввись на шовкових мереживних аеростатах.
Всі пілігрими, подих затамувавши,
вклякли на місці – понурі, німі дилетанти.
Розчленувати на часточки атом не важко –
важче лиш мрійникам, власне, до мрій долітати.
В небо летять пілоти осінніх прерій.
Вітер свобод обдуває серця павучі.
Що їм щоденних марнот і дрібниць перелік?
Як описати безкрай тим, хто звик до «повужче»?
Линуть до хмар павутинні летючі голландці,
хоч і народжені повзати в листі сирому.
Втім, і павук може бути у небі галантним.
Божим створінням літати дано безсоромно.
Воля – стара кочівниця в руках товстосумів:
де відірве полохлива юрба – де наліпить.
Боги земні за месіями згорблено сунуть.
Як і раніше,
замріяно
степом кружляє
лиш "бабине літо"...
© Cаша Обрій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618395
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.11.2015
автор: Олександр Обрій