Моя біда у тому, що чужинка,
Була мені сестрою стільки літ.
І замість серця в неї є крижинка,
Душі вона не має, тільки лід.
З дитинства відчувала я наругу,
Проте терпіла, більше за усіх,
Хоч в серці мала ту велику тугу.
Терпіла я «сестричкин» гордий сміх.
Я помочі в «сестрички» попросила,
Вона лиш простягла мені ножа,
Моя спина того ножа відбила,
Отримала від мене відкоша!
Я прошу, «сестро», тільки відпусти,
Неначе хвиля в камінь розбиваєш,
Хіба не бачиш, спалені мости,
Хіба не чуєш, чи не відчуваєш?
Мені не треба, золота, кохань,
Мені не треба твоїх обіцянок,
Мені не треба більше тих страждань,
Хіба не чуєш клекіт тих горлянок?
Ми були сестри, рідні, не чужі.
Тепер чужими стали серед рідних,
Не буде краще, просто відпусти,
Нехай не буде воєн безрозбірних!
Я прошу всіх: «То ж будьте, ви, людьми!
Забудьте все, що сталося між нами,
Ми з вами теж колись були дітьми,
Хтось скерував, то стали ворогами».
Все зупинилось...Й почалося знов,
Моє майбутнє і моє минуле,
Переплилося... На руках вже кров.
І скільки там відпущено, зозуле?
Не відступлю! Не здамся! Не чекай!
Я випростаюсь! Тілько-но дивися!
І не віддам ніколи свій розмай,
Молюся просто « Тільки зупинися!»
О, «сестро», люба, хто ж нас роз’єднав?
Кому тепер ти стала вже «сестрою»?
Той ворон сірий, що тебе забрав,
Як іграшкою, бавиться тобою!
Забута, вигнана, обшарпана, немила,
Чужа, холодна і не вільна ти!
А я – нова, і в цьому моя сила,
Зніми кайдани, будь новою і ти!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618389
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2015
автор: Antonina Vinnitskaya