Насправді, мир крихкий доволі і вразливий,
Немов горнятко із китайського фарфору.
Як лист на гілці в час осіннього мінору,
Як то у люті буревії стиглі сливи.
Ось тут він був, дзвенів у сміхові дитини,
Лив сталь гарячу для авт́а і для верстата.
І вже нема… Тече скупа сльоза у тата,
Бо син попав в військові сіті павутини.
Але чому б щодня не сититись любов’ю,
Ростити хліб, дітей учить, сади садити?
Невже це краще є – сиріт і вдів плодити,
Не сонцем тіло гріти, а чужою кров’ю?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618369
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)