Світ земний мій,
світ широкий –
батьку рідний, синьоокий,
нас несеш
життям-дарунком,
все підтримуєш за руки.
Діти ми твої,
нівроку,
в цім нестримному потоку.
Зупинитись,
та й подумать,
розминутись
як нам з сумом...
Кажеш, що то є
наука?
То не вік же
на поруках?
На розпутті
скіль стояти?
Порозвалюються
хати...
Чом нам часом
світ не милий
і життя чогось
постило?
Де розгадка
від загадки?
– То невже ж
не має гадки?
04.11.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618296
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2015
автор: Променистий менестрель