[i] « ...то потухне, то погасне»[/i]
Загадка
Яку не обирай дорогу,
а доля все одно одна.
Проснувся рано, – [i]слава Богу![/i]
А ні – то де її вина?
Усе журбою даленіє
на роздоріжжі суєти
і запорошує світи,
аж поки чорне побіліє.
Жовтіє в'януче зело
і укриває листопадом
усе, що ніби й не було
перед буянням і парадом.
Буває, що іде у сни.
Але ніколи не буває
у неї злої чужини,
аж поки рідне покусає.
Тоді не мила і вона.
На небо марно сподіватись,
і поки сниться ще весна,
не поспішаю просинатись.
Буяє літо затяжне,
і осінь пізня, і дочасна
здається не така нещасна...
Але очікує мене
не так веселе, як сумне
усе, що тліє, а не гасне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618182
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2015
автор: I.Teрен