Буває так, що не знаходиш
У світі свого місця ти.
До певної межі доходиш
Яку ніяк не перейти.
Коли нарешті розумієш
Що страшно жити на землі.
Але нічого вже не вдієш.
Ми тонемо у цьому злі.
І хочеш вижити, спастися
Шукаєш порятунку шлях.
Самому вже не підвестися.
Крик допомоги на устах.
В очах тривога і надія
Та допомоги не чекай.
Ніхто тебе не зрозуміє,
Всі повз пройдуть, отак і знай.
І ті, кому так вірив сильно
Життя своє б за них віддав.
Вже віддаляються повільно,
Даремно розуміння ждав.
Зібравши сили, озирнешся,
Весь біль сховаєш під замок.
Хоч з сумом, але посміхнешся.
І зробиш все ж наступний крок.
Та щось зламалось всередині,
І не відновиться уже.
Отак іще одній людині
Довкола стане все чуже.
Які ж часи настали, Боже?
Ми - натовп зламаних й чужих
Один одному. І не можна
Знайти правих і неправих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618006
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2015
автор: pad69