І у мене не усі удома,
і у добре вижаті літа
оволодіває не утома,
а мені ще досі невідома
найневірогідніша мета.
Як не є, а рано засинати.
Поки не посію на жнива,
буду у кімвали калатати.
І нехай крім того біля хати
жебоніє пасіка жива.
Це не те, що солов'ї і жаби
рано і у літні вечори.
Іншої уже немає зваби,
то чекаю рясту і кульбаби
іншої солодкої пори.
На мої рої нема спокуси
у сусіди чи у вояка.
Ну, хіба оказія яка.
І ні оси, ані римські гуси
не тривожать серце козака.
І не оминає Чураївна.
Одиниці є і між зеро.
Багатію на її добро,
як душі торкається наївне,
опоетизоване перо.
А тоді і я не отупію
і утілю найсолодшу мрію
із усіх позачергових мрій.
Оживуть сонети і сонати,
доки буде музика звучати
у моєму вулику надій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617864
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2015
автор: I.Teрен