Він заблукав і тихо плакав…
Щенячі сльози, мов зірки,
Тремтіли на очах від страху:
Йому не стало теплоти.
Ще неслухняними ногами
Брів навмання кудись... Навзрид
Тепла хотілося від мами
І носом вткнутися в живіт.
Так страшно стало, одиноко…
Присівши в розпачі на зад
Жалівся він з вищанням, тонко,
Хотів вернутись до щенят.
Навколо рухалося, бігло,
І зупинялося, і йшло…
Всім не було до нього діла.
Та як же радісно було,
Коли за шию раптом міцно
З гарчанням рідним хтось узяв!
І песик заскавчав так ніжно,
Від щастя й хвостиком виляв…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617674
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 01.11.2015
автор: Г. Король