Поміж тим, що я хочу тобі сказати,
Поміж тим, що ти чуєш і бачиш,
Знаходиться жінка, якої я не пробачив,
З усіма смаками і губною помадою
Кольору хакі.
Завжди готова до військового протистояння,
Завжди готова до капітуляцій у випадках
Затяжної облоги,
Від диявола у неї смолисте волосся,
Від батька – очі,
Вилиці – від любові.
Про що вона говорить вночі зі своїми
Тінями й предками,
Яка музика розриває її нічні
Покривала,
Що вона відчувала кожного разу,
Коли народжувалась
І коли помирала.
Коли я помираю, - каже вона, - все
Починається вкотре:
Триває жовтень,
Від холоду
Лущаться жолуді,
І небо затягує рану,
Приймає наркотик
В якості обезболюючого.
Коли я народжуюсь, все
Відбувається як і тоді:
Життя – це коли ти рухаєшся
По прямій,
Смерть – коли рухаєшся по дузі,
Вся різниця – на якій
Глибині,
В наскільки прісній
Воді?
Сіль простелить тобі маршрут,
Сіль залишить на тобі слід,
В кожному з нас проростає Брут,
Слава Богу, поки цивільний.
Тому слухай мої слова,
Бо поміж тим, що я вже сказав,
І поміж тим, чого ще не говорив,
Снує жінка, яку я недокохав,
І через те –
Зненавидів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин