-Падіння Хакііла-

Там  сонце  і  дим,
Злий  голос  за  тим,
У  змовах  родин,
Поміж  правди  годин
Де  з  розмов  тих  пустих
Лізе  демон  без  крил
І  не  бачить  нічого  крім  темної  сутності,
Сам  по  собі  серед  темряви  душ  усіх.

Він  серед  пустки  був  закутий  кайданами  злими,
Був  один  мільйони  років  у  спеку  і  в  зливи,
Щосекунди  біль  пекельний  неначе  тая  сокира
Розривала  його  душу,  вбивала  й  душила.
Він  колись  був  не  таким  -  із  могутніми  силами
Добрий  ангел  світла  із  білими  крилами,

Та  його  зрадили  колишні  радники  й  усі  соратники  
Кидали  палки  і  вбивали  в  нього  скалки  ті
Щоби  загнати  і  добити  в  ньому  правди  тінь
В  ніби  просто  так  з  них  хтось  дістав  ножа,
Підрізав  крила  і  у  душах  всіх  посіяв  жах.

Усі  мучителі  від  нього  раптом  відсахнулися  -
Він  став  чорніти  і  мінятись  -  всі  вжахнулися
Він  підіймався  дуже  кволо,  спотикавсь  щоразу,
Все  падав  на  коліно  й  піднімався  зразу.

А  там  з  відтятого  крила  точилася  субстанція  -
Ангельську  білу  кров  змінила  чорна  еманація,
реінкарнація  добра  у  темних  декораціях  й
реалізація  біди  у  неземних  пульсаціях.

І  щосекунди  його  розум  відлітав  у  даль,
У  ньому  прокидалось  зло  і  все  росла  печаль.
Він  відчував  пекельний  біль  і  непоборний  жах,
Від  лінчувань  душі  палав  вогонь  в  очах.
Секунда,  дві  -  з'явились  дивні  відчуття,
Він  щось  почув  і  ніби  канув  миттю  в  забуття.

Коли  свідомість  повернулася  і  прояснився  розум
Він  побачив  те,  що  натворив  у  своїх  темних  грозах:
Навкруги  валялись  у  крові  усе  розколоті
Вирвані,  пошматовані  руки  ноги  і  голови.

Колишні  кривдники  тепер  лежали  біля  ніг  його  роздерті,
По  руках  стікала  їхня  кров  і  всюди  віяв  подих  смерті.
За  мить  земля,  що  під  ногами,  почала  тремтіти,
Розступилася  під  ним,  але  спроби  злетіти
Не  давали  результату  і  прірва  безмежна  
Стала  поглинати  його  тіло  і  душу  бентежну.

Час  неначе  зупинявся  й  затягував  петлі
І  його  відносив  в  далі,  туди,  де  померлі
Відбували  покарання  за  вчинені  темні
Справи  за  життя  і  тут  горіли  у  пеклі.

Все  відбулося  без  суду,  без  захисту,  свідків.
Став  закутий  у  кайдани  й  посаджений  в  клітку  
На  краю  Геєни,  Смерті  де  було  без  ліку  
Проклятий  конати  в  самоті,  але  жити  довіку!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617462
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.10.2015
автор: Amferatus